Ігор Луценко
Аеророзвідник 72 бригади 81

Хочуть ліквідувати Агенцію оборонних закупівель

Показати текст

Це найголовніший орган по забезпеченню війська боєприпасами, технікою тощо. Нещодавно створений і уже показав цікаві результати.

Чому назріває таке рішення?

Ймовірно, через те що хочуть повернути стару схему роботи.

Коли закупки необхідного для ЗСУ відбуваються в основному через спецімпортерів — уповноважених державою фірм по закупці чутливої продукції. Раніше саме вони, як посередники, постачали раніше до 70% усіх товарів, котрі брала Агенція.

У поточному році ж Агенція, по-перше, зменшила їх долю у свої контрактах до 18%. По-друге, стала сама напряму купляти за кордоном (23% закупок).

І, що головне, більшу частину бюджету — майже 60% — перекинула на внутрішній ринок. Це — майже революція, з нуля до 60%!

До того ж доля посередників у імпортних контрактах Агенції впала з 80% до 40%.

Показати текст

Хто раніше контролював спецімпортерів? Мабуть, ті ж самі люди, котрі саботували вітчизняне виробництво снарядів, мін, патронів тощо. Бо завозити з-за кордону було простіше, і заробляти простіше.

І, звісно, терпіти такий наступ на позиції своїх годівничок вони не хочуть.

Ліквідацію пропонують здійснити шляхом приєднання до іншого органу, котрий закупляє "цивільну" продукцію для ЗСУ — Державного оператора тилу. Який має в кілька разів менший штат, займається на порядок менш критичними для армії речами, має менші бюджети.

Мотивують нібито стандартами НАТО, але це пряма брехня — натівські представники тут навпаки, виступають за посилення Агенції.

PS Маю симпатію до Агенції, через те, що саме вона почала закупляти той перелік дронів, який відмовлялося раніше придбати Міноборони і який так потребувала армія.

Геннадій Друзенко
правник, доброволець, співзасновник та президент ПДМШ ім. Миколи Пирогова 429

Українська мрія

Показати текст

Гаслом поточного етапу війни стала латинська фраза contra spem spero – без надії сподіваюсь. Наразі можна або вперто не дивитись на небо, або свято вірити президенту (ворожкам, астрологам, телемарафону – оберіть потрібне), або стоїчно сподіватись всупереч безнадії.

Безнадія наш головний ворог. Втративши віру в краще майбутнє країни, люди припиняють будувати в ній домівки, народжувати дітей, інвестувати і врешті-решт жити у ній. І тут винувата не війна, точніше не тільки війна.

Я спеціально дослідив, в яких країна світу населення у 2023 році скоротилося проти 1950-го, коли світ тільки-но почав оговтуватись від жахіть Великої війни. Виявилось таких країн зовсім небагато – і всі вони лежать у Східній та Центральній Європі. Болгарія, Боснія та Герцеговина, Латвія. І найбільше людей за цей період втратила Україна – її населення скоротилось від 36,5 до 29 (за песимістичними) чи 34 (за оптимістичними) оцінками.

Що ж змушує громадян залишати свою країну, причому як Україну та БіГ, що пережили (чи зараз переживають) трагедію війни, так і Болгарію та Латвію, які прожили у мирі всі ці роки? Відповідь одна – зневіра у кращому майбутньому своїх країн, помножена на відносну легкість виїзду у благополучніші держави. І Болгарія і Латвія застрягли в транзиті. Україна забуксувала у війні. БіГ – досі клаптикова конфедерація, яка не може дати собі ради...

Війни, навіть спустошливі, не призводять до демографічної катастрофи. Населення Вʼєтнаму, Кореї, Афганістану, Ірану, Іраку, які в другій половині ХХ століття пережили страшні війни, а також Руанди, що пережила страшний геноцид, зросло у рази. Населення повоєнного СРСР зросло майже вдвічі. І це не тому, що в СРСР, Афганістані чи Вʼєтнамі так добре жити – просто скрізь місцеве населення (подеколи геть наївно) вірило у краще майбутнє. Плюс залізні завіси звичайно грали свою роль.

В українців цю надію на краще майбутнє забрали. Майже. Тому вони правдами-неправдами залишають країну, відмовляються народжувати в ній дітей, будувати свої домівки та інвестувати в довгі проєкти. Тому тут можна тільки contra spem spero – вірити у майбутнє України всупереч усьому, а не завдяки.

І ця зневіра – від відмови влади серйозно і відверто розмовляти з суспільством. Від відсутності бачення, за що ми ведемо цю кровопролитну війну. Думаю мало хто готовий платити таку страшну ціну за повернення жовто-блакитних стовпчиків на кордони Української РСР. Нам би з 30 мільйонами якось дати раду тим територіям, які наразі контролює Київ. А за що ми тоді воюємо? За те, щоб Україну грабували українці? Щоб олігархів звали ахметов та пінчук, а не ротенберг чи дерипаска?

Звичайно, на ці питання є дуже переконлива відповідь – ми воюємо з ордою за право бути собою. Говорити своєю мовою, вшановувати своїх героїв, за право самим обирати свою долю врешті-решт Але хіба такої долі ми хотіли для України? Хіба про таку Україну ми мріяли? Хіба в такій Україні хотіли ростити своїх дітей та онуків? Звичайно вона краща за росію чи тимчасово окуповані українські землі, але як же вона далека від України наших мрій!!!

Майбутнім лідером України стане той, хто поверне їй надію. Хто запалить провідну зірку на її шляху. Хто промовить до неї "I have a dream" – і ця мрія зрезонує в мільйонах українських сердець. І ці серця скажуть: в такій Україні ми мріємо жити, в такій Україні ми хочемо ростити своїх дітей, за таку не соромно перед тими, хто поклав за неї найдорожче – життя.

Тільки запаливши в українському небі провідну зорю мрії, тільки повіривши, що ця мрія здійсненна, ми знайдемо в собі сили перемогти ворога і переламати хід подій.

І ця мрія має бути не про таємний "план перемоги", який покажуть тільки Байдену, Трампу і Гарріс – і триматимуть в секреті від тих, хто по ідеї мав би його втілити у життя.

Це будуть натхненні слова не актора, а справжнього українського пророка. Який заговорить до українців так, як свого часу промовляв до американців переможець імперії зла Рональд Рейган:

"Діти, народжені цього року, почнуть своє доросле життя в 21 столітті. Яку країну, яку спадщину ми залишимо цим молодим чоловікам і жінкам, які житимуть у третьому столітті американської незалежності?

Думаючи про це, багато американців почуваються збентеженими і навіть трохи наляканими.

Показати текст

Багато хто з нас нещасний через наші економічні проблеми, що стають дошкульнішими, через перманентну атмосферу кризи в нашій зовнішній політиці, через падіння нашого престижу у світі, через слабкість нашої економічної та безпекової політики, які загрожують глобальному миру, через брак потужного та щирого лідерства.

Чимало американців сьогодні, як і 200 років тому, почуваються обтяженими, пригніченими та навіть переслідуваними владою, яка стала занадто великою, занадто бюрократичною, занадто марнотратною, занадто безвідповідальною та байдужою до людей та їхніх проблем.

Американці, які завжди знали, що надмірна бюрократія – це ворог досконалості та милосердя, прагнуть змін у суспільному житті – змін, які змусять владу працювати задля людей. Вони спраглі візії кращої Америки, візії суспільства, яке звільняє енергію та креативність наших громадян, але водночас простягає руку допомоги самотнім, тим, хто впав у відчай чи почувається забутим.

Я вірю, що ми спроможні започаткувати нову епоху реформ в цій країні та еру національного оновлення. Еру, яка змінить взаємини між громадянами та владою, яка зробить уряд знову відповідальним перед людьми, яка дасть нове дихання цінностям сім'ї, роботи та добросусідства та яка відживить наші приватні та незалежні інституції. Ці інституції завжди слугували і як буфер та міст між індивідуумами та державою, і саме ці інституції, а не органи влади є справжнім джерелом нашого економічного та соціального прогресу..."

Той хто подарує українцям надію, яку Рейган подарував американцям 45 років тому, той і зможе перемогти імперію зла. Бо не перемігши дракона в собі, неможливо перемогти дракона назовні.

yahennadiy писав: ↑12 вересня 2024, 16:13 Маю просте (чи не дуже просте) запитання.
Яким чином вдалося реалізувати операцію на курщині так, що це стало повною несподіванкою для московитів (дуже круто!)? Без прийняття політичного рішення, тобто без погодження на рівні Верховного та голови ОП (як ж без нього?) та, можливо не тільки їх, проведення такої операції було ж неможливим?
Тоді ми не маємо більше кротів у владі (якщо вони десь там були раніше). Кроти або якось зникли, або кротами вже не є. Добре...
Чи є? Тоді це не мало бути несподіванкою...
Що це? Я чогось не розумію?

P.S. Позитивні наслідки операції під сумнів не ставлю.

Залужний був проти операції ЗСУ на Курщині
Ексголовнокомандувач ЗСУ, нині посол України у Великій Британії Валерій Залужний був проти наступу Сил оборони України на Курську область, коли президент Володимир Зеленський вперше про це заговорив.
Як передає Цензор.НЕТ, про це пише Politico із посиланням на джерела.
Двоє високопоставлених військових чиновників розповіли, що заперечення Залужного полягало в тому, що не було другого чіткого кроку в разі успішного прориву кордону РФ.

Він запитав: "Коли ви отримаєте плацдарм, що далі?".
"Він так і не отримав чіткої відповіді від Зеленського. Він відчував, що це була гра", - додав співрозмовник.
Проти наступу на Курщину виступав також колишній командир 80 десантно-штурмової бригади Еміль Ішкулов, пише видання.
Джерело: https://censor.net/ua/n3510367

Захоплення влади Зеленським погано для України, - Politico

"Перестановка стільців". Так високопоставлений український урядовець охарактеризував перестановку в уряді, оголошену президентом України Володимиром Зеленським минулого тижня.

Досі міжнародні та українські ЗМІ здебільшого повторювали позицію уряду з цього приводу, стверджуючи, що це найбільше оновлення з часу вторгнення Росії в Україну. Але насправді це зовсім не схоже на реконструкцію.

"Це просто перестановка деяких ключових персонажів, які були представлені як щось більше, ніж вони є насправді", — сказав український чиновник на умовах анонімності.

"Не було додано свіжих облич з промисловості, громадянського суспільства чи академічних кіл — те, до чого вже давно закликають уряд", — зазначили джерела видання. І це проблема.

Єдиним винятком є вимушена відставка міністра закордонних справ Дмитра Кулеби та — незалежно від перестановок в уряді — керівника національної енергетичної мережі України "Укренерго" Володимира Кудрицького.

За словами урядовця та інших інсайдерів, опитаних Politico, Кулеба роздратував впливового керівника апарату Зеленського Андрія Єрмака, який хоче мати більше контролю над міністерством.

Український лідер з весни підігрівав очікування серйозних змін в уряді, а його помічники намагалися підняти занепалий дух на тлі падіння рейтингів Зеленського і втомленої нації, яка все більш відкрито ставить під сумнів його лідерство — звідси "ростуть ноги" Курської операції.

"Курський рейд переслідував суто політичні цілі, а не військові", — заявив опозиційний депутат і критик Зеленського Микола Княжицький. "Звичайно, Курська операція підняла наш дух. Але у нас є багато проблем, якими ми нехтуємо — наприклад, відсутність будь-якої серйозної стратегії та допомоги для більш ніж 3 мільйонів переміщених осіб по всій Україні", — сказав він. "Якщо ми не зробимо щось більше, щоб допомогти їм, то ми просто будемо спостерігати, як все більше українців залишатимуть країну".

Показати текст

І, на жаль, ці перестановки не зменшують давніх занепокоєнь щодо вкрай персоналізованого і, на думку деяких, авторитарного способу правління Зеленського, зокрема його залежності від вузького кола довірених друзів і радників в Офісі президента. Деякі з цих осіб, які мають владу і значною мірою не підзвітні, не отримують заробітної плати, а деякі з них навіть були об'єктами розслідувань щодо хабарництва в минулому.

Звільнення Кулеби, зокрема, розглядається як ще один приклад того, як оточення Зеленського позбавляється людей, які готові ставити під сумнів і кидати виклик. Це відповідає попередньому звільненню головнокомандувача Збройних сил генерала Валерія Залужного, який конфліктував із Зеленським щодо стратегії війни та необхідності мобілізації більшої кількості людей для участі в бойових діях. Високий рейтинг Залужного також не сподобався пильній і ревнивій президентській адміністрації.

І Кулебою, і Залужним захоплювалися і західні чиновники, і їхній відхід від справ — разом зі звільненням колишнього міністра оборони Олексія Резнікова минулого року — викликав певне занепокоєння. Не можна сказати, що хтось із них висловлював такі побоювання публічно, побоюючись дати Росії пропагандистський привід, хоча деякі західні лідери поспішили висловити своє захоплення Кулебою в соціальних мережах, зокрема колишня прем'єр-міністр Естонії та нинішня кандидатка на посаду голови зовнішньополітичного відомства ЄС Кая Каллас: "У вас була одна з найскладніших робіт у світі, я дякую вам за вашу надзвичайну професійну та особисту відданість", — написала вона в соціальній мережі X невдовзі після цієї новини.

Залужного вважали далекоглядним, адаптивним та ефективним командиром. "Інноваційна тактика Залужного, його децентралізація прийняття рішень на полі бою та гнучкий, небюрократичний підхід до співпраці з приватними донорами та волонтерами забезпечили технології та інновації, які забезпечили перші успіхи України", — пише аналітик Адріан Каратницький у своїй новій книзі "Україна на полі бою".

Тим часом звільнення Кудрицького викликало рідкісну публічну критику з боку західних донорів. У листі до прем'єр-міністра України Дениса Шмигаля представники ЄС та міжнародних фінансових інституцій висловили свою тривогу і застерегли від підриву незалежності "Укренерго" від уряду. Донедавна мережу контролювала наглядова рада, непідконтрольна міністерству енергетики чи політикам, і зараз це під загрозою. Якщо структура управління буде змінена, це "може поставити під загрозу нашу колективну здатність підтримувати "Укренерго" та інші пріоритетні заходи життєво важливої енергетичної безпеки України", — попереджають вони в листі. А посли G7 посилили це послання, поширивши його у Твіттері.

У розмові з Politico Кудрицький сказав, що уряд давно хотів отримати прямий контроль над "Укренерго", ще до російського вторгнення: "Європейці підтримують ідею, що системними операторами та критично важливими стратегічними компаніями мають керувати люди з відповідними спеціальними навичками та досвідом, і що ви не повинні дозволяти політикам приймати рішення щодо операцій або втручатися в них", — сказав він.

Він додав, що його звільнення не було особистим. "Йдеться про централізацію влади, і я можу сказати вам, що якби ми не працювали незалежно останні два роки, ми б не змогли втримати систему в робочому стані".

Випадок Резнікова був дещо іншим, оскільки не було іншого вибору, окрім як звільнити його — його міністерство було охоплене корупційними скандалами, пов'язаними із завищеними цінами на продукти та захисне спорядження для фронтових підрозділів, і його звинувачували у провалі нагляду за ними. Але Залужний і Кулеба — це різні кейси, як і Кудрицький. І згідно з опитуванням, проведеним минулого місяця, більш ніж половина українців зараз вважають, що офіс Зеленського здійснює надмірний вплив на державні та правоохоронні органи, суди, антикорупційні органи, а також парламент країни.

Захисники Зеленського кажуть, що війна вимагає твердої руки, і немає часу на демократичні тонкощі, коли борешся з російським автократом, який хоче стерти Україну з лиця землі і не вірить, що вона повинна існувати як держава. Але, погоджуючись з тим, що не можна допустити, щоб галас про демократію негативно впливав на обороноздатність України, критики Зеленського зазначають, що інші лідери воєнного часу застосовували помітно інший підхід. Зокрема, британський лідер Вінстон Черчилль покладався на команду впливових міністрів, які представляли весь політичний спектр, щоб сформувати військовий кабінет, який збалансовував інтереси і міг завоювати лояльність населення.

І хоча за кордоном Зеленського вважають воєнним лідером з левовим серцем, а його натхненна риторика і чарівна ораторська майстерність завойовують серця аудиторій від Вашингтона до Лондона і від Брюсселя до Варшави, популярність Зеленського неухильно падає у його власній країні. Українці завжди ставилися до нього більш скептично.

Звісно, вони хвалили його за те, що він стояв на своєму, коли російські танки наступали на Київ. І українці залишаться вдячними за його перші щоденні повідомлення у воєнний час, які згуртували націю — так само, як запальні парламентські промови Черчилля зміцнили британський опір.

Але війна нічого не зробила з довоєнним популістським нетерпінням Зеленського до складнощів управління, а також не навчила його утримуватися від порад, наданих іншими людьми, окрім лояльних до нього, або терпимо ставитися до парламентського нагляду.

Його критики вже давно побоюються, що Україна почне розплачуватися за те, що дехто називає пострадянським менталітетом командно-адміністративного управління, стверджуючи, що значною мірою стійкість країни можна пояснити гнучкістю та інноваційністю її народу і наполегливістю громадянського суспільства, які втрутилися, щоб підтримати державу, коли вона виявилася недієздатною, — і це те, чому така консолідація влади суперечить і що вона послаблює. Джерело: https://censor.net/ua/n3509797

Геннадій Друзенко
правник, доброволець, співзасновник та президент ПДМШ ім. Миколи Пирогова 426

Пастка перемоги

Ми всі щиро прагнемо перемоги над російським агресором. І не просто перемоги, а безумовної капітуляції орди: парад ЗСУ в Севастополі, путін – на лаві підсудних у Гаазі, а замість РФ – з десяток-півтора новостворених національних держав. Хіба це не найбільша мрія українців в останні два з половиною роки? Хіба не цього вимагає справедливість? Хіба будь-яке інше завершення війни може гарантувати Україні тривкий мир і тривалий розвиток?

Показати текст

Але в цьому безумовно справедливому і бажаному (але малоймовірному на сьогодні) сценарії є одна велика небезпека. Наша перемога законсервує чинну недолугу та неефективну системи влади в Україні. Перетворить переможців на ідолів, яких не судять. Змусить нас закрити очі на всі злочини та прорахунки, які влада скоїла в перебігу підготовки і ведення цієї війни. І знищить всі стимули до радикальних змін у країні. Мовляв, якщо ми перемогли путінську росію, наша система найкраща, найефективніша і не потребує будь-яких серйозних змін.

Не вірите – згадайте СРСР. Усі послаблення та поступки народу часів Другої світової були згорнуті впродовж другої половини 1940-х років. Терор знову став способом державного управління. "Браття і сестри", яких Сталін кликав захищати батьківщину на початку великої війни, знову стали "товарищами". Символом відкату став вірш "Любіть Україну" Володимира Сосюри, написаний 1944 року, ставший справді народним після війни, але заборонений 1951-го після статті Андрія Малишка "За ідейну чистоту літератури проти націоналістичних рецидивів".

Так, серед переможців була і Америка. Але їй дуже поталанило: Велика депресія спонукала США до радикальних перетворень напередодні великої війни. Реформи Рузвельта 1930-х заклали фундамент перемоги Штатів у війні та її процвітання у повоєнний час. Доля інших переможців була далеко не такою райдужною. Згадайте приміром переможця Мао в Китаї...

Я відверто боюсь, аби ми не забронзовіли через перемогу. Більше я напевно боюсь тільки тотального програшу України, який загрожуватиме самому існуванню української нації. Втім буду відвертим: я наразі не бачу, як путін може завоювати Україну – хіба що вона вибухне зсередини, порине у братовбивчу війну та руїну (як це не раз траплялося у нашій історії) – і нарешті "русский мир" прийде рятувати нас від нас самих.

Тому наважусь на крамольну думку: наразі вистояти, зберегти державність та збільшити субʼєктність без остаточної перемоги над ворогом для нас корисніше та перспективніше, аніж вщент розгромити орду. Тимчасово окуповані території, непокарана росія та загроза нового етапу війни не дасть нам почивати на лаврах, але натомість спонукатиме до прискореного розвитку: змінюйся або помри. Війна, в якій ми вистояли, але не перемогли, здатна стати драйвером радикальних перетворень в країні. Без яких наша остаточна поразка – лише питання часу.

Тому найперспективніше нам вийти з цього етапу російсько-української війни пораненими, але не вбитими. Непереможеними, але й не переможцями. Субʼєктними, але з (тимчасово) обкраяною територією. Це породить відчуття, що так жити далі не можна і запит на фундаментальні зміни. Не на рівні чергової ротації лідера та його почту, а на рівні зміни глибинних підвалин нашої порочної системи. Невиграна війна ятритиме наші рани, з болю яких народжуватиметься запит та імпульс для радикальних перетворень. Перетоврень, на які конче потребує Україна.

Північний Вʼєтнам виграв свою війну. Південна Корея – ні. Під час воєн це були схожі бідні аграрні країни на периферії цивілізації. Сьогодні вони різняться радикально. Зокрема і тому, що Вʼєтнам потрапив у пастку перемоги, а Південна Корея, не вигравши війну, отримала імпульс до докоріннх змін, який дав їй можливість виграти майбутнє...

Karmadon писав: ↑28 серпня 2024, 18:16 Так, щось там відбувається незрозуміле.

Олег Постернак политолог
Звільнення Кудрицького - помилка президента

Показати текст

Джерела в Офісі президента повідомляють, що на даний час на Банковій йдуть співбесіди з потенційними кандидатами на посаду голови правління НЕК "Укренерго".

Співбесіди з кандидатами проводять міністр енергетики Герман Галущенко та окремі керівники ОП. Називаються навіть конкретні прізвища кандидатів, які, за чутками, близькі до Галущенка.

Вважаю, що рішення про зміну керівника "Укренерго" це гірше ніж зрада. Це буде величезна помилка з боку Президента, якого можуть ввести в оману недоброчесні люди з його оточення.

Наговорюють різного роду маніпуляції та відверту брехню про те, що програми захисту енергетичних об’єктів не виконуються, гроші розкрадаються, а керівництво "Укренерго" зайнято самопіаром. Також активно педалюється тема розслідувань НАБУ щодо розкрадань на закупівлі бронежилетів та невиплата боргу перед "Укренерго" приватною компанією "Юнайтед Енерджі".

Насправді звинувачення є нікчемними. Давайте будемо відверті. Той факт, що під час масових ворожих обстрілів енергетичних об’єктів, енергетична система продовжує працювати це в першу чергу заслуга голови правління "Укренерго" Володимира Кудрицького.

Це один із небагатьох менеджерів державної системи, що самовіддано працює та дає результат. Побудовані при Кудрицькому бетонні укриття дійсно працюють. Нещодавно було опубліковане фото, як така бетонна захисна споруда підстанції "Укренерго" витримала атаку "шахедом".

Кудрицький є одним із небагатьох ТОП-менеджерів, якому довіряє Захід, провідні фінансові установи виділяють сотні мільйонів гривень "Укренерго". А розслідування НАБУ є інспірованими та висмоктані з пальця.

Справа бронежилетів. Давайте відверто – це копійчана справа. Навіть якщо буде доведено, що броніки закупили за дещо завищеними цінами. Хоча тоді, на початку війни, на ринку не було сформованих цін. Що таке 10 млн грн для ТОП-менеджера державної компанії?

Подивімось на інших менеджерів державних структур. Для них 10 млн грн це ніщо, вечеря з коханкою на Лазурному узбережжі.

Або ж справа про придбання двоповерхового котеджу та 8 соток землі в столиці. Це справді елітна нерухомість? Чи справа про борг в 716 млн грн перед "Укренерго" компанії "Юнайтед Енерджі". Це точно про підкуп менеджера середньої ланки, а не Кудрицького.

Власне проти будь-якого керівника державної структури можна відкрити аналогічні кримінальні провадження. Але жоден з цих керівників не несе такого значення, як Володимир Кудрицький в поточній ситуації. Я б прирівняв заміну голови правління НЕК "Укренерго" із заміною головкома Залужного. Ми побачили до чого це призвело у військовій сфері, такі ж наслідки нас можуть очікувати в енергетиці.

Тому вважаю, що ініціатива по кадровій заміні недоречною і владі потрібно дослухатися до думки суспільства.

За збереження Кудрицького вже виступили авторитетні особистості, як, наприклад, експертка Ольга Кошарна, журналістка Тетяна Ніколаєнко та інші поважні люди.

Попри те, що на останньому форумі "Україна 2024. Незалежність" сформувалось враження, що влада не дуже налаштованиа до діалогу з суспільством, маю надію, що Президент зверне увагу на ситуацію з заміною головою правління НЕК "Укренерго". Адже це питання напряму стосується енергетичної безпеки країни.

Karmadon писав: ↑23 серпня 2024, 07:25 Камала Гарріс на зʼїзді Демпартії пообіцяла підтримувати Україну в разі обрання президентом США.
У своїй промові вона нагадала, що за пʼять днів до того, як Росія напала на Україну, вона зустрічалася з Зеленським, щоб попередити його про плани Росії щодо вторгнення.
«Я допомагала мобілізувати понад 50 країн світу для захисту від путінської агресії, і як президент я твердо стоятиму на боці України й наших союзників з НАТО», — наголосила Гарріс.

Віктор Шлінчак
Засновник, голова правління Інституту світової політики, керівник інформаційного агентства "Главком" 31
Про заяви Камали Харріс
Спіч Камали Харріс в останній день Демократичного конвенту - суміш гарно сформульованих лайфсторі, передвиборчих обіцянок і гасел.

Показати текст

Наголошую - гарно сформульованих спічрайтерами. Вони досить влучно поєднали її образ та стиль подачі, тому виступ не виглядав фальшиво. Технологи намагаються закріпити за нею ореол "народної захисниці", що явно дисонує з подачею Трампа.

Уже невдовзі побачимо, чи витримає кандидатка від демократів досить високо піднятий енергетичний темп - 10 тижнів до виборів його потрібно лише нарощувати, аби не "здутися" десь посередині найактивнішої фази кампанії, яка припадає на другу половину жовтня.

Також цікаво почути Харріс без суфлера. І вже 10 вересня, як було анонсовано, відбудуться дебати Харріс і Трампа. Бо, як пишуть деякі аналітики у Штатах, певні терміни (зокрема, щодо економіки) Камала вчить на ходу.

У інавгураційному виступі Камали було дійсно менше слів про Україну, ніж про ситуацію навколо Ізраїлю. Але це й зрозуміло. Бо під стінами конгрес-холу, де проходив зʼїзд, чи не щодня були сутички поліції з пропалестинськими активістами, що вимагало більшої уваги саме до цієї теми. Тому я б не шукав тут глобальної "зради". Тим більше, що слів про Україну за два з половиною роки ми наслухались достатньо. Краще будь-яких виступів - нові і вчасні поставки зброї. Це точно зараз допоможе більше.

І насамкінець. Ті, хто вважає, що під час виборчої кампанії зовнішня політика США буде основним пріоритетом - дуже помиляються. Розумію, що нам би хотілося, щоб у США війна росії з Україною була в топі. Однак. Американців так само цікавить те, що вони кладуть у холодильник, як і українців, що обирали Януковича. І це питання елементарних інстинктів після безпеки. Тому ціни, податки, права і міграція - це основні теми, які кандидати будуть юзати до останнього. І України у виступах може бути ще менше, якщо ми (українські Збройні Сили) не підштовхуватимемо своїми діями говорити про нас у вигідних для США контекстах.

За відсутності в Україні політичних процесів ця кампанія в США дійсно захоплює своїм розмахом і своєю енергетикою.

Yaroslaw писав: ↑23 грудня 2023, 12:14

Дмитрий Медведев писав: ↑23 грудня 2023, 11:41 А там разве модель указана?
Не обязательно же L-200 (далеко не самый оптимальный пикап для армии)
Тойотовские предпочтительней по ремонтопригодности и надежности. Но дороже...
Надо смотреть все тенедрное задание

Не буде там ні L-200, ні Тойот. Буде "або еквівалент" - махрова китайчатина.
Замовити шось пристойне через Прозоро можливо тільки прискіпливо вказуючи в технічних вимогах характеристики і технології пристойного товару.
https://public-api.prozorro.gov.ua/api/ ... 3fc8c7e479
Сторінка 13:

У цій документації всі посилання на конкретні марку чи виробника або на конкретний процес, що характеризує продукт чи послугу певного суб’єкта господарювання, чи на торгові марки, патенти, типи або конкретне місце походження чи спосіб виробництва вживаються у значенні «…. «або еквівалент».

Сторінка 39:

Автомобіль з підвищеною прохідністю, з колісною формулою 4х4 типу Pick-Up
Стан - новий
Гарантія не менше 1 року (12 місяців)
Автомобіль повинен бути укомплектований:
- повнорозмірним запасним колесом;
- домкратом;
- комплектом водійського інструменту.
Розмір кузова не менше 1.4х1.5м
Вантажопідйомність не менше 800 кг
Кількість посадочних місць не менше чотирьох
Дизельний чи бензиновий двигун внутрішнього згорання (пріоритетний вид палива – дизельне пальне)
Потужність двигуна не менше 120 кінських сил
Автоматична чи механічна коробка передач
Кліренс не менше 180 мм
Наявність підсилювача керма
Наявність можливості блокування трансмісії
Обладнання системою самовитягування (електрична чи механічна лебідка) (бажано)
Обладнаний причепним пристроєм для буксирування причепа (фаркопом)
Наявність системи обігріву та вентиляції (кондиціювання) кабіни.

Держпідприємство Міноборони вперше закупило пікапи для ЗСУ. Це китайські Great Wall Wingle 5

Показати текст

Держпідприємство "Агенція оборонних закупівель" Міністерства оборони вперше поставило для військових пікапи.

До ЗСУ вже надійшли 154 пікапи Great Wall Wingle 5, придбані за результатами закупівель у системі Prozorro, повідомляє пресслужба Міноборони.

У міністерстві запевнили, що авто відповідає усім затвердженим технічним вимогам. Крім того, пікапи та інший транспорт на базі шасі цієї моделі допущені до експлуатації Міністерством оборони та активно використовуються підрозділами Сил оборони.

Загалом у тендерах ДП "Агенція оборонних закупівель" на закупівлю пікапів змагалося 11 учасників. Постачальник переміг із ціною 996 тис. грн за авто, включно з ПДВ. Загальна сума укладених контрактів — 153 млн грн, з яких приблизно 40 млн грн складають мита, податки та збори, що повернуться в бюджет країни.

Пікапи мають повний привід та дизельний дволітровий двигун потужністю 143 кінські сили, який відповідає стандарту ЄВРО-4 та поєднаний з 6-ступеневою механічною коробкою передач. Автомобілі можуть взяти на борт до 5 осіб та вантаж масою до 1 тонни, а також здатні буксирувати причеп масою 0,85 тонни. У кузові можна розмістити до 4 осіб особового складу та додаткове обладнання під озброєння.

Читайте також: Міноборони не може повністю забезпечити ЗСУ усім необхідним під час війни, – керівник департаменту закупівель

Як повідомлялося, у березні ДП "Агенція оборонних закупівель" Міністерства оборони оголосило відбір постачальників для закупівлі 154 автомобілів типу Pick-Up. Це вже друга спроба держпідприємства вперше централізовано закупити пікапи для ЗСУ.

Попередній тендер на закупівлю більше тисячі пікапів для ЗСУ очікуваною вартістю 1,75 млрд грн скасували після публікацій про завищену ціну і дискримінаційні вимоги тендеру.

Тоді очікувана ціна закупівлі пікапів становила 1,72 млн грн або 42 тисячі євро за одиницю. Однак комерційні пропозиції на постачання якісних пікапів значно дешевші. Після публікації цих даних закупівлю скасували.

Автор: Михайло Орлюк Джерело: https://biz.censor.net/n3505486

Чому Україна - єдина у світі у 19-21 сторіччях армія, яка не воює дивізіями і корпусами, та чому генерали ухиляються від відповідальності?

Основна проблема війни - визначення відповідальності командирів усіх рівнів за результат, тобто за знищення ворога, збереження своїх людей, утримання вигідних позицій.

На фронті багато критики на адресу генералів, що штаби ОТУ й ОСУВ контролюють та карають комбригів і комбатів виключно за смуги та точки на карті, за утримання позицій, не звертаючи уваги на стан військ, на тактичну обстановку, на проблеми знищення ворога та збереження своїх сил. Драматичний розрив між стратегічними завданнями й тактичними можливостями призводив та призводить до постійного повтору одних і тих самих помилок, де планування закладається із самого початку помилкове, оскільки воно прив'язане до хибних тактичних рішень.

Показати текст

Це протиріччя закладене самою організаційною структурою наших сил оборони, і не має прикладів у світовій історії під час масових мобілізаційних війн.
Як керують у нас?

В Україні на фронті найвищою організаційною формою є з'єднання - бригада. Командир бригади відповідає за смугу оборони, боєздатність бригади, завдання ураження ворогу та збереження власного особового складу й техніки, тобто відповідає за все. Смуги оборони бригад у нас від 4 до 20 км, залежно від напрямку та умов - загальний фронт активних дій наразі приблизно 800 км. Якщо порахувати відкриті джерела, то бригад наземних сил усіх видів у нас розгорнуто понад 100, плюс сотні окремих підрозділів, батальйонів, рот, загонів. Тому логічно було б очікувати, що така велика кількість об'єктів управління, такий великий фронт вимагають збільшення з'єднань до розміру дивізій та створення об'єднань - корпусів або армій. Але цього не відбувається.

Для управління військами у нас створені оперативно-тактичні управління - ОТУ, яким нарізають ділянки, які відповідають корпусним районам, та оперативно-стратегічні управління військами - ОСУВ, зона відповідальності армії.

Але вони не відповідають за війська. Війська у нас адміністративно входять в структуру окремих оперативних командувань - ОК. ОК тимчасово підпорядковують свої сили фронтовим ОТУ та ОСУВ, які відповідають безпосередньо за війну.

Тому за боєздатність бригад та збереження людей відповідають ОК і бригади. А за смуги та точки на карті відповідають ОТУ й ОСУВ, і вони відповідають за досягнення результатів у бойових діях. І все це різні штаби, різні генерали.

Ось тому й існує розрив. Це розрив відповідальності на рівні генералів. Точки на карті не можуть існувати у відриві від усвідомлення боєздатності, від особового складу, від планування та організації знищення ворога.

Генерали не відповідають комплексно за результат - відповідають тільки комбриги, і все, далі відповідальність розпорошується.

В історії світових війн 19-21 сторіч, масових мобілізованих армій, прикладів такого дивного стану справ ще не було.

В усіх інших арміях еволюційно приходили до єдиної логіки - чим вище злагодженість та відповідальність, тим вище боєздатність, тим краще керованість.

А яка керованість у наших ОТУ? Як може керувати ефективно штаб ОТУ, якщо у нас є ОТУ, яким підпорядковувалось у певні періоди одночасно понад 20 бригад та понад 20 батальйонів тільки різнорідної піхоти, плюс ще більша кількість підрозділів інших родів військ? Ви собі уявіть, чи може бути ефективним управління, якщо у вас одночасно 100 підлеглих командирів, і по кожному постійно треба планування та рішення? Нонсенс.

А як може відновлювати боєздатність бригад та батальйонів ОК, якщо вони практично не бачать свої підрозділи, і відірвані від їхнього застосування, не можуть оцінити проблеми? Ніяк.
У чому причина?

Я писав про цю проблему починаючи з 2014-го року, коли управління бойовими діями на Донбасі було передано тимчасовим структурам - секторам, а потім - тимчасовим оперативним управлінням. Нагадаю, що структура армійських корпусів в Україні існувала до 2014 року, але у 2011-13 роках президент Янукович проводив системне знищення обороноздатності України й армійські корпуси розформував. Останній 8-й армійський корпус був ліквідований вже у червні 2014-го.

Тодішній новий начальник Генштабу В.Муженко хотів переробити усю структуру армійського управління на свій розсуд. Тому історія з розформуванням корпусів, зі створенням тимчасових штабів, секторів, ОТУ, була зручною для ручного контролю армією, для швидкого зняття та призначення на посади будь-якого генерала, і тому її зберегли тоді, і зберігають досі. Тобто відсутність дивізій та корпусів на фронті - причини політичні, які не мали нічого спільного з боєздатністю армії.

Після заміни Муженка ця тимчасова структура зберігалася, оскільки виявилася зручною і для його наступників. Але для війни це рішення працювало жахливо як у 2014-му, так і у 2024-му. Нам потрібна реорганізація військ - створення дивізій та корпусів постійного складу, тому що цього вимагає увесь досвід і логіка війни. Нам потрібно, щоб генерали особисто відповідали не за проведення селекторів та нанесення точок на карті, а щоб вони, як комбати та комбриги, спільно відповідали за підпорядкований до них постійний сталий комплект військ, і спільно відповідали за результат - за знищення ворога, за збереження своїх, за утримання рубежів оборони.

Юрій Бутусов, Цензор.НЕТ Джерело: https://censor.net/ua/r3500714

Юрий Касьянов
Навіщо нам 14 нових бригад?

Показати текст

Президент каже, що 14 нових недоукомплектованих бригад стали доукомплектовувати озброєнням. А в мене запитання до верховного - навіщо нам 14 нових бригад? Адже це щонайменше 1400 осіб адміністративного персоналу (штаб, тил), 14 повних вантажівок паперових документів на рік, купа геморою з ППД, із розміщенням штабів і складів, медичної служби тощо.

Мені заперечать - нам потрібні свіжі бригади для ротації тих, хто бере участь у боях. А ви знаєте, що таке ротація? - Це коли через усю країну тягнуться колони із заходу на схід, а потім зі сходу на південь, зношуючи матеріальну частину і людські організми, а потім свіжа бригада на нових для неї позиціях втрачає людей на наших же мінах, встановлених попередниками, воює слабко, зазнає втрат, не знаючи до кінця ситуації, і не налагодивши належним чином взаємодію із сусідами. Про те, що "свіжа бригада" - це все необстріляні бійці, у яких ризики загинути в рази більші, ніж у старих, бувалих воїнів - і говорити не доводиться.

У поцизійній війні на виснаження нам давно треба було перейти на дивізійну структуру. Дивізія - більш велике армійське формування, яке може тримати ширший фронт, а отже, командири на місцях будуть чудово взаємодіяти з сусідами, у дивізії більше вогневих засобів - їх не треба випрошувати у всілякого роду командувань, яких у нас хмари, та й самі ці командування - ОТУ, ОСУВ будуть здебільшого непотрібні, їх цілком замінять штаби дивізій.

Підрозділи дивізій можуть ротуватися поротно, побатальйонно, без переміщення військової техніки через усю країну, без втрати знань про обстановку (штаб залишається на місці і ротується наполовину). Поповнення свіжими силами в таких формуваннях приходять не необстріляними батальйонами, а маршовими ротами, які розподіляються повзводно, по кілька осіб серед обстріляних підрозділів. Відповідно поповненню є в кого вчитися, і більше шансів вижити, і, хоча б, загинути з користю...

У дивізій маса переваг. Але у нас люблять створювати "окремі" бригади, "штурмові" бригади, і всякі інші частини "спеціального призначення". Не спеціальних уже майже не залишилося )) Зате кількість штабних працівників, полковників і генералів зростає. Скоро з них можна буде створювати окремі штурмові офіцерські бригади спеціального призначення.

Андрій Соколов
генерал-майор, командир тактичної групи
Деякі погляди на ведення оборони у сучасних умовах

Показати текст

Ось уже десять років, як наша країна веде тяжку, виснажливу боротьбу за своє існування. Ми ведемо війну з противником, який за ресурсним забезпеченням переважає нас у багато разів.

У цих складних умовах силам оборони України доводиться постійно вдосконалювати способи дій на полі бою. Цей процес повинен ґрунтуватися на твердому фундаменті теоретичних знань правил ведення бою. Вони є незмінними вже протягом тисячі років.

Основними з них є: зосередження основних зусиль на основному напрямку, ешелонування оборони на напрямку головного удару противника, наявність сильного резерву, маневр силами і засобами, ведення маневреної оборони, якщо противник значно переважає, вогневе ураження противника не тільки перед переднім краєм, а на всю глибину побудови його бойового порядку, стійкість зв’язку й управління, організація взаємодії та взаємна допомога в процесі бою тощо. Грамотне та ефективне використання цих правил допоможе нам здобути перемогу над ворогом і зберегти життя наших військових, найцінніше, що є в наших силах оборони.

Спираючись на свій особистий бойовий досвід, який дорівнює часу нашої війни з руснею, – а за цей час я пройшов посади офіцера Генерального штабу, командира бригади, заступника командувача оперативного командування, виконував обов’язки командира оперативно-тактичного угруповання на сході і на півдні нашої країни, під час повномасштабної війни був заступником командира оперативно-тактичного угруповання і командиром тактичної групи, – я хочу розглянути деякі, на мій погляд, важливі питання способів ведення оборони у сучасних умовах.

Передусім необхідно розглянути тактику дій противника на теперішній час. Нині противник не здійснює широкомасштабних наступів. Це пов’язано насамперед з браком сил. Його дії полягають в ешелонуванні наявних сил на вузькій ділянці з метою великої концентрації своїх сил та засобів. Одна дивізія здійснює наступ силами чотирьох-п’яти полків на ділянці три-чотири кілометри. Кожен полк діє силами одної штурмової роти чисельністю 80-100 осіб. Завдання на день – оволодіти одною-двома позиціями відділення. Це підтверджується і наявними бойовими документами противника. Якщо завдання виконано, то на наступний день вводиться свіжа штурмова рота наступного полку. Якщо не виконано, то завдання не знімається до повного "стирання" роти. Назад ніхто не повертається.

Так, якщо в одній посадці ми маємо дві, інколи три позиції відділення у глибину по вісім осіб і в сусідній так само, ми маємо взвод проти якого діє двісті, триста осіб особового складу противника. У разі, якщо вдається знищити живу силу противника й утримати наші позиції, то через три, чотири дні, після поповнення втрат, штурми починаються заново. Так може продовжуватися досить тривалий час.

Загальновійськова армія (ЗВА) одночасно може діяти на одному, двох напрямках залежно від кількості дивізій. Сили різних дивізій зазвичай не об’єднуються.

Що ми можемо протипоставити такій тактиці противника? Передусім ешелонування нашої оборони. Причому другий ешелон не потрібно мати у всій смузі усіх бригад з’єднання або об’єднання. Достатньо мати один батальйон у резерві з розрахунку на одну загальновійськову армію противника. Але цей батальйон повинен мати високу підготовку особового і командного складу, сильну артилерійську складову, зокрема гармати. Підрозділ безпілотних систем за усіма напрямками застосування, засоби РЕБ. Застосовувати такий підрозділ необхідно лише у другому ешелоні, не підмінюючі ним підрозділ першого ешелону. Відбиття атак противника здійснювати за рахунок ведення ефективної розвідки та ешелонованого вогневого ураження із залученням вогневих засобів суміжних підрозділів та військових частин. В окремих випадках можна підтримати підрозділ першого ешелону особовим складом резервного батальйону, який перебуває у другому ешелоні, навіть замінити повністю, якщо особовий склад залишив позиції, але в такому випадку необхідно якнайшвидше відновити боєздатність підрозділу першого ешелону за допомогою поповнення втрат або ввести в бій інший підрозділ.

Наступне: з метою збереження особового складу і виконання завдання не потрібно триматися за одну позицію за принципом "ні кроку назад". Поясню. На східному напрямку переважає лісисто-степова місцевість. Противник наступає по лісосмугах і вздовж балок. Відповідно і ми будуємо нашу оборону по лісосмугах. Це обумовлено масовим застосуванням дронів, на відкритій місцевості укритися шансів не має. У такий спосіб побудувати оборону взводного опорного пункту у класичному варіанті не можливо. Вогневу взаємодію двох відділень через поле завширшки 600-800 метрів не побудуєш. Тому кожна позиція веде бій самотужки. У таких умовах ми можемо утримувати противника доти, доки існує сама позиція і насадження навколо неї.

Зрештою противник зруйнує фортобладнання, а взаємне вогневе ураження дерев навколо і попереду позиції. В цей час необхідно перемістити особовий склад на наступну позицію в глибині. З цією метою необхідно мати 2-3 завчасно підготовлені позиції через кожні 150-200 м. Особовий склад переходить на наступну цілу позицію під прикриттям рослинності, а випалена ділянка збільшує відкриту сіру зону, що призводить до ще більших втрат противника у разі її подолання.

Зазвичай після двох-чотирьох масованих наступів противник, не досягнувши результату, переносить головний удар на інший напрямок. Важливо не "прогавити" цей момент і мати можливість перекинути резервний батальйон на інший напрямок. В ідеалі краще, беззаперечно, мати два резервних батальйони.

Так, необхідно мати одну резервну бригаду з розрахунку на три, чотири ЗВА противника залежно від кількості готових батальйонів. Такі бригади у нас є. Це передусім "старі" бригади ДШВ та СВ. Також обов’язково необхідно отримувати поповнення особового складу, щоб мати можливість відновлювати перший ешелон, інакше резервний батальйон може залишитися в бойових порядках першого ешелону і перестане виконувати свої функції резерву.

За досвідом ведення бойових дій тактичної групи, використовуючи викладену вище тактику, вдалося виконати завдання, не допустити вклинення противника більш ніж на глибину рот першого ешелону. За три весняних місяці противник зазнав загальних втрат 12 274 осіб особового складу, з них 3803 безповоротні, бойових броньованих машин 172 од., при цьому за березень 110, після чого техніку противник майже не використовував, та 119 од. артилерійських систем від міномета до "Сонцепьока". 70% озброєння було знищено за допомогою дронів.

У нас є кому воювати і є чим воювати. Але без поповнення особового складу нам не впоратись. Кожен наш солдат вартий десяти їхніх, але що робити коли приходить одинадцятий?

Також хочу розглянути кілька проблемних питань. Перше стосується формування нових бригад та їх підготовки. Окреслю проблемні питання.

По-перше – підготовка особового складу. Вона і зараз залишається слабкою. Інструкторів на усі формування за всіма напрямками ніколи не вистачить. Для цього їх потрібно мати цілу армію. Та й інструктори, відірвавшись від фронту хоча б на пів року, вже не володіють новими способами ведення бою, які швидко змінюються. З цієї ж самої причини нам не допоможуть і іноземні інструктори. Вони навіть не уявляють, як застосовуються війська у російсько-українській війні. А передати традиції, характер бойового колективу взагалі не здатний жоден інструктор. Інструктори повинні навчати базової загальновійськової підготовки і вчити штучних, вузьконаправлених спеціалістів – операторів БПЛА, саперів тощо.

По-друге – підготовка командирів і штабів. Питання як архіважливе, так і проблематичне. Причина така сама. Брак інструкторів, навчальної матеріальної бази не дозволяє якісно підготувати командний склад – від командира відділення до командира бригади. Два, три штабних тренування та навчання не зробить з них фахівців.

Третє не стосується безпосередньо підготовки, але має стосунок до структури системи управління бойовими діями. У нашій системі управління відсутня одна вкрай необхідна ланка між ОТУ та бригадами. В середньому до складу ОТУ входить 12-15 бригад. За законами управління, для досягнення успіху жодна особа не повинна керувати більш ніж п‘ятьма об‘єктами. Цей стан справ суттєво знижує ефективність управління.

Рішення цих проблем лежить у відносно простому рішенні. Необхідно масштабувати те найкраще, що у нас є. На базі найкращих бригад формувати дивізії. Командирами дивізій призначати командирів цих бригад, а командирами полків комбатів. Це і буде реальний приток молодої, досвідченої, загартованої у боях крові. Додатковий стимул для інших військових колективів у досягненні результатів стати кандидатом на реформування у дивізію.

Крім того, ми отримаємо одночасно стільки інструкторів, скільки є списочного складу у бригаді. Кожен солдат-ветеран знає набагато більше за інструктора, який відірваний від фронту. Буде застосовуватись основний принцип підготовки: "кожен командир вчить свого підлеглого" і "вчить того, що потрібно на війні". Де взяти офіцерів на формування штабів? Офіцери, які їдуть на формування нових бригад, перенаправити на формування полків. Крім того, зараз багато офіцерів вивільнилось під час скорочення штабів та управлінь центрального апарату. Перевчити їх набагато простіше, ніж вчити з нуля офіцера, який надійшов по мобілізації.

Так ми отримаємо найкращу бригаду у трьох екземплярах. Крім того, штаб дивізії заповнить ту ланку, якої не вистачає, між бригадами та ОТУ.

Наступне. Необхідно навести лад у структурі наземних військ. У нас командуванню Сухопутних військ безпосередньо підпорядковуються і оперативні командування, і армійські корпуси, і навіть окремі бригади. Така структура заважає ефективному управлінню, забезпеченню, підготовці. Необхідно, на мій погляд, впорядкувати увесь цей набір. З бригад сформувати дивізії, дивізії підпорядкувати армійським корпусам, корпуси – оперативним командуванням, а командування – командуванню сухопутних військ.

Звільнення наших окупованих територій можливо тільки проведенням великих наступальних операцій. Для цього необхідно мати достатньо потужні ударні сили у резерві. Наприклад, командування ДШВ у складі 2-4 корпусів та командування морської піхоти у складі одного корпусу для дій на морських та річкових напрямках.

Я усвідомлюю, що усі ці заходи потребують великих ресурсів. Але тільки максимальним напруженням усіх сил, залученням усіх резервів країни, допомоги західних партнерів, їх ефективним використанням ми можем досягти успіху. Впевнений: ми переможемо.
Слава Україні!

UncleStas писав: ↑05 червня 2024, 14:58 не знаю , хто такий Корсун...

Костянтин Корсун
Експерт з кібербезпеки. У 2000-2005 заступник керівника відділу боротьби з комп’ютерною злочинністю при Департаменті контррозвідки СБУ. Засновник та перший керівник CERT-UA. Колишній директор та співзасновник української кібер-компанії.
МОУ не знає розробника Резерв+
Стала прояснятися ситуація навколо розробки та фінансування додатку Резерв+

Показати текст

Вчора витікло відео із засідання якогось комітету Верховної Ради, де Катя відбріхувалася від незручних питань депутатів стосовно створення та фінансування додатку. Навіть намагалася хамити народному депутату – шо тут сказати, «школу Вискуба» не проп’єш.

Якщо продертися крізь мекання та бикування пані заступниці міністра та її підлеглих, можна з’ясувати ось що.

1. Профінансувала розробку Благодійна організація «Благодійний фонд розвитку обороноздатності України», який очолює Шнейдер Михайло Петрович. Просто так співпало, що операційним директором Київської школи економіки (KSE) є людна на ім’я Михайло Шнейдер. Нагадаю, що KSE заснована Віктором Пінчуком, а її президентом є сумнозвісний Тимофій Милованов.

2. Майнові права Міністерству оборони на додаток Резерв+ були передані ще однією неоднозначною організацією – BRDO, які називають себе «офіс ефективного регулювання». Харчується виключно грантами, з госухою працює більше 10 років. По суті займається «реалізацією реформ», але судячи з поточного рівня реформованості країні – реалізує не дуже вдало, м’яко кажучи. Хоча гроші на це списує у промислових масштабах. Думаю, після зміни влади по ним буде багато цікавих антикорупційних розслідувань. І просто для розуміння що таке BRDO: попереднім керівником BRDO був Олексій Гончарук, прем'єр-міністр України (2019-2020).

3. «Так хто ж є розробником Резерв+» з’ясувати депутатам так і не вдалося. Керівник BRDO Олексій Дорогань пояснив, що BRDO уклало договори з кількома компаніями на розробку. Це виглядає вкрай підозріло, оскільки таким чином розмивається відповідальність і крайнього не знайти. Але список компаній-розробників Дорогань пообіцяв надати. Чи надасть – хтозна, але пообіцяв.

4. На питання про наявність «Технічного завдання» на Резерв+ пан Дорогань почав пітляти. На пряме питання «так технічного завдання не було»? – сміливо відповів по «було звичайно». Але не спромігся відповісти навіть КОЛИ воно було надано розробникам.

У мене є додаткові питання: а КОМУ надвалося ТЗ, якщо єдиного розробника як такого не існує? Усім підрядникам? Серйозно?
І ще: розроблялося програмне забезпечення для роботи з інформацією з обмеженим доступом, вірно? Відповідно, розробники мали доступ до цієї ІзОД – щонайменше щоб перевірити працездатність своєї розробки, так? В існування «тестових майданчиків» я не вірю, пардон – банально не було часу на їх розгортання, і це дуже легко перевірити.
Тобто доступ до секретних даних про призовників, військовозобов’язаних та резервістів було надано невідомим неуповноваженим особам – і це також легко перевірити. Підрозділ захисту державної таємниці СБУ вже мав би усіх причетних запроторити до СІЗО за статтею 328 ККУ. Але ж люди Федорова – недоторканні, на них не розповсюджується законодавство України.

Можу зробити висновок, що Федоров і його команда таки «хакнули систему». Фактично ними проголошено принцип: якщо тобі не подобаються правила – просто ігноруй їх, по праву сильного. Прав не той, хто правий, а той, хто сильніший – як у середньовіччі. Якщо ти при владі - встановлюй свої власні правила і живи у щасті. Але якщо нахабні смерди спробують також жити за твоїми правилами – нещадно карай цих свавільників. Друзям все – ворогам закон.
Так, звісно, переможемо. І в НАТО та ЄС вступимо, ага.

Лана Зеркаль
Ексрадниця міністра енергетики, надзвичайна і повноважна амбасадорка
Нереальні заяви, які вдарять по іміджу держави та Зеленського вже в грудні

Показати текст

Володимир Зеленський на конференції "Ukraine Recovery Conference" заявив, що Україна до кінця року побудує до одного гігавата газової маневреної генерації. Та ще 4 гігавати у найближчі роки.

В реальності це неможливо. Газова генерація не будується протягом шести місяців з моменту заяви. Знайти турбіни, визначити місце встановлення, зробити проект, підключити, навчити команди як ними управляти — в найкращих умовах займає рік. В Україні умови не найкращі: турбіни, які привезли минулого року, так досі і не запустили.

Побудувати чотири гігавати також нереально — на світовому ринку немає стільки виробників обладнання. І недоцільно. Все, що можна зробити, — побудувати фундаменти. Замість справжніх проектів децентралізованої генерації, які складаються з міксу технологій: батареї, вітер, газ, біомаса…

Міністр енергетики не міг не знати, що дає Президенту неправдиву інформацію. Наші міжнародні партнери знають, що заявлене неможливо. Чому міністр підготував тези, які вдарять по іміджу держави та Зеленського вже в грудні — загадка.

Eugene писав: ↑30 травня 2024, 14:03 Дмитрий, что ты хочешь кому-то доказать? Если подвести промежуточный итог на сегодняшний день - осталось только два, наиболее вероятных, варианта:
1. Люди на зарплате (или зеленой или кацапской)
2. Просто дураки.

Eugene писав: ↑02 травня 2024, 16:12 Просто – зелене сміття.

Зеленський про зняття з посади В Залужного:
"Нам потрібно бути більш швидкими".

Росіяни прискорили наступ і можуть прорвати лінію фронту - NYT.
Таки пришвидшив. Але - не на нашу користь.

ПРОРИВ ПІД ОЧЕРЕТИНИМ. ПРОБЛЕМИ НА ФРОНТІ
Автор: Юрій Бутусов

Показати текст

КРИЗА НА ФРОНТІ
Щодо обстановки на фронті. Вона, безумовно, дуже гостра. Про те, що на фронті криза, говорить навіть заява головнокомандувача Збройних сил Олександра Сирського. Де ж розвивається криза? Це прорив, на жаль, нашої оборони, який стався в районі села Очеретине. Тут ми бачимо обстановку на 796 день повномасштабного російського вторгнення. Бачимо ситуацію, як вона розвивається. Отже, тут, на карті, яку підготував наш картограф шановний Андрій Карбівничий, дуже добре видно зміни в обстановці. Швидкі зміни, які відбулись останнім часом.
ОЧЕРЕТИНЕ. КАРТИ БОЙОВИХ ДІЙ.

карта

Жовтий колір і червоний пунктир. Село Красногорівка – це червоний пунктир навколо нього, це та територія, яка була захоплена росіянами станом на 10 жовтня 2023 року. Саме в цей день розпочався повномасштабний масований штурм російських військ у всього Авдіївського напрямку, який призвів до захоплення Авдіївки у лютому 24 року. Ворог захопив Авдіївку. Але ворог не міг далі просунутись. З лютого по квітень. До 11 квітня. Наші війська вели жорстокі бої на всьому периметрі навколо Авдіївки. Напрямком основних зусиль, основного наступу ворога були села Степове і Бердичі. Особливо село Бердичі. Зі Степового нам довелось відійти, оскільки противник контролює панівні висоти, контролює Авдіївські коксохімзавод. Звичайно, там обороняти в таких умовах, в цій низині Степове вже не вигідно. Але за Бердичі наші війська бились дуже майстерно. Билась насамперед 47 механізована бригада, яка просто показала вражаючу боєздатність, бойову ефективність, теж новосформоване наше з’єднання. Треба зазначити, що командир, який прийшов тільки в січні, комбриг Рюмшин дійсно повернув, зробив бригаду високобоєздатною, побудував ефективну оборону, тактику оборони, яка бригаді навіть після зміни комбрига дозволяла продовжувати ефективний спротив і тримати Бердичі. Всі атаки росіян, всі штурми відбивались. Так само були відбиті всі штурми, тут не видно, але там південніше село Орлівка – наша війська, 3 штурмова бригада, 68 єгерська бригада відбили всі атаки в районі Орлівки. Ворогу вдалося захопити більшу частину села, але розвинути наступ вони не змогли. І так само наші десантники, 25 штурмова бригада потужно міцно тримала, не давала ворогу після захоплення села Тоненьке південніше Авдіївки також просуватись.

Тобто ситуація була дуже важка. Вона була дуже критична. Але наші війська зберігали лінію оборони, не дозволяли ворогу прориватися, і- що принципово важливо в сучасній війні – наші війська завдавали втрат штурмуючим росіянам в рази більші. Вони не могли просунутись. Їх, як у тирі, в районі Степове-Бердичі зі Степового в Бердичі іде так звана дорога смерті, де 47 бригада просто перебила сотні – сотні російських окупантів. Є про це відео в інтернеті багато. Вони тримали лінію оборони. Але ситуація просто критично змінилась 11 квітня.11 квітня, як ми бачимо відмітки на карті, яку дуже добре зробив Андрій Карбівничий. 11 квітня ворог почав атаки одразу на двох напрямках: на село Новокалинове і на село Новобахмутівка через садівниче товариство Зоря на Очеретине і на Новобахмутівку. Чому ворог це почав? Саме на той момент почалась ротація наших військ в цьому районі. Одну бригаду замінила інша та деякі придані підрозділи. Я зараз не буду казати про всі достеменно відомі фактори. Я хочу сказати, що наступ росіян почався, як тільки вони помітили зміну тієї бригади, яка в тому районі тримала тривалий час, яка налагодила розвідку, управління, організацію бою. Так, зазнала значних втрат в цих боях. Ворог зазнав їх в разі більші. Але. Наші війська контролювали обстановку. Було важко. Дуже важко. Критично важко. Але ніяких проривів не допускали і били ворога. Що ж сталося 11 квітня? Зайшла інша бригада. Зараз навмисно не буду називати номер, щоб не відволікати увагу. Я хочу зараз сказати про обстановку загалом на фронті. А те, що сталося з цією бригадою, це предмет окремої розмови.

Так от. Змінили бригаду і що сталось? На жаль, буквально за 3 дні ситуація перетворилась просто на некеровану в цьому районі. Вже 14 квітня противнику вдалось вибити значну ділянку. Що вони зробили? Ми тут бачимо: росіяни пішли дуже просто і примітивно. Вони пішли просто вздовж залізничної колії. Чи було це несподівано? Абсолютно не було несподівано. Давно вони так робили. По цьому напрямку йшли атаки буквально кілька місяців. Ще йшли за Авдіївку бої, вони вже атакували на Очеретине. Бої в цьому напрямку ідуть… я вам точно можу сказати, десь як мінімум 5 місяців. Як мінімум. Напружені. Ворог намагається пройти на Очеретине. Їх б’ють, вони там знову, знову. Їх там кладуть, вони ідуть. Але раптом сталася криза і ворог прорвався. 14 квітня вони вже вибили передову лінію наших позицій. 18 квітня фактично повністю взяли ділянку вздовж залізниці. Це садівниче товариство Зоря. 25 квітня ворог захопив Очеретине. Значну частину. Не все село, треба відмітити, але значну частину Очеретиного. Також ворог прорвався на Новобахмутівку і на Соловйове. Як ми бачимо тут за стрілками, ці стрілки напрямку – це північніше ділянки, яку обороняє наша героїчна 47 механізована бригада. Після того, як у 47 механізованої бригади, фактично, прорвався противник у фланг, бригада була змушена відійти з села Бердичі. Це просто стало тактично невигідно тримати ці позиції. Це значно погіршило нашу оборону в цьому районі. І створило для ворога дуже сприятливі умови наступу. І вони продовжують наступ вздовж залізничної колії.

Друга клешня російського наступу – Новокалинове. Ворогу вдалося зайти в Новокалинове, ворогу вдалося зайти в наступне селище Керамік. Все це сталося одночасно. Я не можу не сказати, що та бригада, яку поставили на цей напрямок – я би не хотів сказати, що бійці цієї бригади – погані солдати. В цій бригаді солдати такі, як в цілому в усіх Збройних силах: звичайні люди, звичайні мобілізовані, звичайні добровольці. Але так сталось, що з цією бригадою я перетинався ще на початку війни. Цій бригаді не дали часу на підготовку і організацію.

ЧОМУ ПРОРВАЛИ ОБОРОНУ ПІД ОЧЕРЕТИНИМ?
Була критична обстановка і у березні 22 року значна частина бригад корпусу резерву – це таке формування військове наших Сухопутних військ – ця бригада була сформована у березні з нуля і без усякого часу на підготовку її назвали механізованою і направили на фронт. Таких бригад у нас було кілька у корпусі резерву. Вони вважаються нібито резервними. Але насправді це звичайне добровольче мобілізоване формування. Бригади не встигли отримати належної бойової підготовки і організації. Не було часу. Одна з таких бригад потрапила в Сєверодонецьк. Всі командири, всі військові, які були в цьому районі, навіть я як журналіст за узгодженням з нашим військовим командуванням в тому районі звертався до військового керівництва ЗСУ, я казав, що бригада, яка не має боєздатності, яка слабоорганізована – вона з хороших людей, але вони не встигли підготуватись і організуватись там були проблеми з командним складом, не було злагодженості. Не було підгтовки індивідуальної, групової. Це не біда цих солдатів. Вони героїчно в таких умовах намагались виконувати накази. Але звичайно, вони не могли зробити те, до чого не були готові, оскільки вони не були керовані належним чином. Я попереджав, не тільки я – інші військові командири, у тому числі рапортами повідомляли – ця бригада не може втримати той великий фронт, який нарізали. Дива не сталось, на жаль. Ворог пішов у наступ і бригада не змогла втримати позиції не через людей – люди намагались героїчно зупинити розвиток обстановки. Але війна – це технології. Якщо немає ефективної організації управління, взаємодії, яка відпрацьовується на полігоні – не буде дива. Ніякий героїзм не може підмінити організацію і порядок. Ми всі це знаємо.

Так і сталося. На жаль, Сєверодонецьк був втрачений. Бригаду відвели в Лисичанськ. Вона не змогла там також виконувати багато завдань, які їй нарізали. Її відвели нібито на відновлення. Змінили командування кілька разів. Але я не знаю, про що там думало командування Сухопутних військ, як воно оцінює бойову підготовку- на жаль підвищити боєздатність не вдалось. В такому стані бригаду, в якій багато героїчних людей, які героїчні бились за ці позиції, вона мала значні втрати, тому що люди тримались за українську землю, кожну свою позицію до кінця. Значна кількість людей. Але вони не встигли, не змогли зробити те, на що об’єктивно у них нема можливості. Вони не підготовлені до цього. Не організовані для цього. Це питання не до солдатів, не до молодших командирів. А до тих керівників Збройних сил, які виставляли оцінку за бойову підготовку, які відповідають за бойову підготовку, які сказали, що бригада може виконувати ті завдання які їй нарізали. І от попри досвід Сєверодонецька, який, як ми бачимо, ніхто не вивчає, нікому це не цікаво, - знов ті самі граблі. Знов ми бачимо: героїчні люди, самоорганізація, намагаються зробити що можливо, але як тільки ворог побачив слабку організацію, слабке управління, як тільки ворог побачив (це теж одна з помилок командування) проблеми у введенні бригади у бій, їй не дали часу нормально зайти на позицію. Бригаді не дали часу нормально розгорнутися, підготуватися. Вона заходила уже в останній момент. І, на жаль, після героїчних боїв їй довелося віддати велику кількість позицій. Фронт в результаті противник прорвав. І ворог дуже шаблонно лобовою тактикою пройшов і захопив кілька населених пунктів. Чому їм треба населені пункти? Тому що російській піхоті треба десь ховатись від нашої артилерії і дронів. Тому вони ідуть не там, де вигідно – по пустих місцях. Вони ідуть там, де є підвали. Вони шукають укриття, інакше їх всіх переб’ють. Це настільки очевидно, це настільки знають всі в цьому районі на фронті. Тим не менше, це сталося. Хочу сказати, чи були там нариті укріплення? Там були траншеї, дійсно нариті опорні пункти. Були нариті траншеї, окопи. Але вони були не укріплені, не перекриті належною кількістю накатів деревини. Там не було бетонних укриттів. Там не було місць, де можна вздовж цієї ж залізниці укривати людей від артилерії, від дронів. А сидіти у відкритих окопах траншеях – вибачайте, це не фортифікація, це профанація у сучасній віні. Зараз зверху дрони, артилерія, міномети накидають так, що можна знищити будь-яку позицію в найкоротші терміни. Так тримати позиції не можна. Знову ми підходимо до того, що на напрямку основних зусиль ворога не підготовлена навіть польова фортифікація, яка б утримувала основні засоби ураження противника, могла захистити піхоту. І що відбулось?

Не стало людей. Загинуло чимало героїчних людей-піхотинців і ворогу з великими втратами – знов вони втрачають більше, ніж ми від вогню нашої артилерії, наших дронів. Але вони просуваються. А раніше їм це не вдавалось. І це проблема, друзі, зараз, на третьому році війни – не солдат. Не молодших командирів. Це проблеми вищого військового керівництва, яке не робить висновків, не хоче робити висновки і як при минулому головкомі у нас були помилки. Я не хочу казати, що там було все ідеально. Ні. Такі самі помилки були. І Сєверодонецьк це було при минулому головнокомандувачі ЗСУ. Але тут ті самі граблі. Не робляться висновки. Чому? Чому, наприклад, при обороні Бахмуту був знятий командир 93 бригади полковник Шевчук? Навіщо його було знімати? Це ж помилкове рішення, яке погіршувало керованість військ і управління в тому районі у 22 році.

НАВІЩО ЗМІНЮВАТИ ЕФЕКТИВНЕ КОМАНДУВАННЯ?
Навіщо повторювати це в 24 –му коли на напрямку теж взяли і зняли абсолютно адекватного комбрига Рюмшина з 47 бригади. Я не хочу казати, що поставили зовсім погану людину. Ні. Це теж вмотивована людина. Але що у нас? Мало проблемних бригад, де треба змінювати командування? Навіщо змінювати в ефективно працюючій бригаді командування? В чому логіка? Чому ніхто не вчиться? Прості питання. Я вам хочу сказати, що я зараз ставлю ті питання, які обговорюють в армії. Це не те що у мене якийсь ексклюзив. Це речі, які очевидні для дуже багатьох людей на фронті. І коли оці граблі повторюються – це, на жаль, критично.

Хочу сказати, що ворог не йде швидко. Наші війська завдають росіянам дуже великих втраи. І те, що зараз робиться на фронті – це, щоб ви розуміли, там російська пропаганда звичайно говорить про великі перемоги, вони там радіють, що кілька повністю знищених селищ їм вдалось захопити. Це так. Вони захопили їх. Але ціна. Тобто російські штурмові підрозділи – по суті це одноразові люди. Дрони і артилерія їх виносять. І ми очікуємо, коли наші союзники направлять нам, все ж таки дійдуть ті боєприпаси, про які нам говорять наші американські і європейські союзники, тоді можна буде рівняти противника ще в рази більше. Зараз у нас ефективно працюють дрони. Дуже ефективно. Це дає нам значну перевагу в деяких боях. Але без артилерії, без мінометів, звичайно важко зупиняти ворога. Ми розуміємо. Тому і стався такий прорив.

Він не є катастрофою для фронту. Тобто ворог наступає в цих місцях піхотою. Там ніяких бронеколон. Там просто люди з автоматами і кулеметами ідуть. Їх наші війська б’ють з усіх боків усіма видами зброї. Ворог намагається виявляти наші позиції, теж навалювати артилерією, авіацією. Але ми бачимо противника добре, і кожен крок Росія оплачує великою кількістю трупів. Ми вибиваємо їхні резерви оперативні, тактичні резерви. Все, що ворог створює, вони все кидають у наступ, їхні втрати великі.

ПОКРОВСЬК
Але внаслідок цього падіння фронту в районі Очеретиного і Новокалинового, на жаль, ворогу вдалось значно покращити своє тактичне становище. І це серйозна загроза фронту в районі Покровська. Це вже Покровський напрямок. Фортеця Покровськ перед нами. Хочу сказати, якщо негайно в районі… я знаю, зараз почались фортифікаційні роботи. Але якщо не буде робитись фортифікація з урахуванням досвіду Очеретиного, тобто якщо не буде фортифікація з перекриттям в горизонтальній площині, тобто перекриття, дах, щоб там було укриття горизонтальне, яке перекриває верхню проєкцію. Якщо там не буде повністю перекритих деревиною траншей, якщо там не буде бетонних сховищ, такі позиції в сучасній війні, навіть з маскувальною сіткою зверху довго не протягнуть і не укриють піхоту. Бої показують, зараз основа тактики сучасної війни – це максимальне збереження життя і боєздатності своєї піхоти і знищення боєздатності, фізичне знищення піхоти противника. Не територія. Але їх треба знищувати там, зупиняти там, де умови для знищення найвигідніші. І умови для збереження наших життів також найвигідніші. Це треба робити. Для цього покращити фортифікаційні роботи. Для цього треба оцінювати їхню якість. Це мають робити військові, яким на цих позиціях воювати. Я не знаю, яка там звітність. Але, на жаль, через відсутність надійних укріплень, піхота просто не встигає там закріпитись. Тому що противник також світить дронами і завдає ударів. Тому криза в районі Очеретиного – насамперед це криза на оперативному рівні. Я передусім сподіваюсь, що головнокомандувач Олександр Сирський подивиться на те, як організовує бойові дії командувач ОСУВ Хортиця генерал Содель. Чи зробив генерал Содель якісь висновки з попереднього свого управління оперативо-тактичного угрупованнями, які у нього були. Чи відповідають його методи управління ОСУ сучасній війні. Чи планується правильне застосування адекватно обстановці і часу введення в бій бригад, особливо слабо організованих бригад. Чи планується це? Чи відповідає умовам введення в бій, застосування реальній обстановці чи це просто хтось там малює кроки на карті, а потім 50 разів кричить: чому ви не вийшли в той термін? Хотілося б, щоб Олександр Сирський провів розбір ситуації по Очеретиному, але щоб цей розбір стосувався не тільки командирів ВОПів, а щоб він починався передусім з ОСУ, яке там роздавало накази на введення в терміни, в полоси, визначало ці полоси, терміни виходу туди-сюди, закріплення.

Оце треба перевіряти. З цього починати. Бо відповідальність з генералів має починатись, а не з солдатів, як у нас чомусь прийнято досі. Тому я сподіваюсь, що Олександр Сирський зробить висновки від застосування тієї бригади, як її ввели на Очеретине, як замість цієї бригади, яка зазнала втрат і яку відвели вже, поставили іншу. Як зараз тримає і хто тримає цю залізничну колію під Очеретиним. Тоді можна робити висновки, щоб таке не повторювати. Бо фронт не прорвали танкові колони. Він просто впав через певні управлінські проблеми і натовпи піхоти противника з величезними втратами, оці лемінги поперли, на жаль їх не вдалось зупинити. Хоча всі знали, де.

Юрій Бутусов, Цензор. НЕТ Джерело: https://censor.net/ua/r3487260

Безкоштовна порада владі. Займіться нарешті "зшиванням" країни, а не розділенням.

Показати текст

Бо зараз це не сприяє перемозі. Ні розподіл по лінії герої-воїни/тил, ні розподіл по лінії поїхали/залишилися, ні розподіл по лінії донатив / не донатив, ні інші розколи, які часто підігріваються штучно, щоб конвертувати їх в емоційні зіткнення. Бо, мовляв, треба ж кудись каналізовувати негатив.

Що робити з тими, хто незаконно виїхав, треба буде думати, коли закінчиться війна. І як вони повинні за це заплатити, якщо будуть повертатися? Сьогодні жодне розпорядження щодо ухилянтів із Монако, Відня чи Барселони їх не поверне. Це треба усвідомити. Ну і чорт із ними. Навіщо витрачати на них час?

Зараз треба зосередитися на тому, як об'єднати тих, хто тут залишається, – різні середовища, різні горизонтальні пласти заради єдиної мети. І вона має бути одна – вистояти й виграти. Пам'ятаєте березень 22-го? Невже, щоб об'єднатися, треба, щоб ворог знову стояв під Києвом?
Джерело: Viktor Shlinchak / Facebook

ВА67 писав: ↑24 квітня 2024, 04:44 Ще, крім літаків, була броня.
Нею можна було зробити барикаду по всьому кордоні, в три поверхи.
Скільки і чого і куди?
Це все до 19 року

Богдан Буткевич
журналіст
Судіть по совісті, панове судді
Цікава новина надійшла з Кропивницького.
Мешканець Кропивницького, такий собі Малежик, за даними СБУ, давав ворогу інформацію про переміщення та розташування ЗСУ на військовому аеродромі "Канатове", а також закликав нанести удар по аеродрому. Мав при цьому анекдотичний позивний "любитель портвейна".

Так ось. Він на днях отримав умовний термін. І вийшов на свободу.

Чому я згадав саме про Кропивницький? Не тільки тому, що як волонтер займаюся аеродромом "Канатове" в тому-таки Кропивницькому і мене цікавить все з ним пов'язане.

А й тому, що зовсім скоро, за інформацією від адвокатів, туди мають етапувати Романа Червінського з Києва. Того самого, якому єрмак із зеленським, за допомогою виплодків татарова, шиють маразматичну справу по типу наведенню ракет на той-таки аеродром "Канатове" влітку 2022 р.

Насправді, як ми розуміємо, це помста ще за справу вагнерівців. Та за спробу Червінського копати під людей єрмака-татарова в спецслужбах. Наприклад - того-таки Артема Шила, затриманого на днях НАБУ та САП.

А нафіга його переводять в Кроп? А тому, що у Києві судді відмовляються й далі тримати за повним беспределом Романа під вартою. Тому татаров швиденько організував перевод справи. У сподіванні, що в провінції знайдеться той, хто готовий буде якщо не засудити Романа, то хоча б й далі тримати його у в'язниці.

Власне, суддя поки ще не призначений. Але вже зараз і я, і всі кропивницькі активісти, як і мій бро Дмитро Завражний, хочемо передати великий привіт керівнику місцевого суду пану Ігорю Миколайовичу Гершкулу. Ми все бачимо, за всім слідкуємо.

Судіть по совісті, панове судді.

Бо якось так паскудно на душі, коли сепара-навідника випускають під умовний термін за реальні наведення ракет, а одного з кращих офіцерів тримають під вартою, бо цього хоче мстивий ларьочник-секретут з Банкової зі своїм шефом-нарцисом.

Марія Барабаш
10 фактів про Трампа і Україну

Показати текст

Сьогодні Верховний суд США дозволив Трампу брати участь у президентських виборах.

10 фактів про Трампа і Україну.

1. Трамп став першим президентом США, який надав Україні летальну зброю: снайперські гвинтівки, джавеліни, радари, все найкраще як близьким друзям. Хтось каже, що Трамп зробив це під тиском Конгресу. Конгрес був республіканським, ним тиснути не треба було. Конгрес схвалив летальну зброю ще у 2014, але Обама та Байден зброї не дали. У 2014 почалася війна, замість зброї Обама (Байден) дали нам списані шкарпетки та ковдри.

2. Трамп створив Кримську декларацію, за якої США ніколи не визнають Крим російським.

3. Трамп підписав наступний список Магнітського, що Обама (Байден) не хотіли підписувати за жодних умов.

4. Трамп закриває російські консульства (через Україну).

5. Трамп публічно принижує НАТО за несплату внесків. І вони починають платити.

6. Трамп ставить умову Меркель - закрити Північний потік, інакше виведу свої війська. Ви з росіянами бізнес зібралися робити, а ми вас від них захищатимемо? І Меркель погоджується. Але перед цим бере війська з Німеччини і заводить їх до Польщі. І ставить там ПРО. Те, що Обама відмовлявся робити і те, що Польща просила з 2014.

7. Трамп виходить із договорів про відкрите небо та ракети середньої та малої дальності, не попередивши путіна.

8. У 2008 війна в Грузії. Обама та Байден у 2010 розформують 10 флот. Трамп вводить його знову до ладу.

9. При Трампі над Україною літали стратегічні бомбардувальники В52 і "відстрілювалися" на кордоні з Кримом.

10. 2022: путін розпочинає повномасштабну війну, при владі в США демократи. 2014: путін анексує Крим і розв‘язує війну на Донбасі, при владі демократи. 1994: в нас забирають ядерну зброю і ми підписуємо Будапештський меморандум, при владі демократи. До речі, меморандум називається Будапештським, бо ця «геніальна» ідея прийшла в голову послу США в Угорщині Дональду Блінкену батьку нинішнього держсекретаря США.

Стільки фактів, але наш мудрий народ всеодно у всьому буде звинувачувати Трампа, при якому путін сидів і не висовувався.

"Є чіткий план щодо контрнаступу. Деталей не можу сказати. Цей план пов'язаний зі зміною керівництва. Планів буде кілька через витік інформації", — заявив президент Володимир Зеленський.